Срібний сонет

М.Алексеєву

Посріблені ліси окуталися тінню,

А небосхил горить і віти золотить.

Виходжу я на шлях — на смугу ясно синю, —

І чудно й дзвінко сніг під валянком скрипить.

У цьому ж лісі я пив самоту осінню,

Тут весну цілував під шелест верховіть,

Тут літом пропливли ледачі дні незмінні, —

Тепер сюди прийшов мороза я зустріть.

Цей вечір, замкнений в холодному спокої,

Ясний, докінчений нагадує сонет,

Сонет краси гаїв і тиші зимової.

Зі сніжних рим дзвінких його зложив поет,

Чий силует на тлі блакиті неземної

Для тих, хто молиться, є божий силует.

1911-1918