СТАЛЕВІ ДВЕРІ

Ми в одному всесвіті й на одній паралелі,

Але знову і знову ти зачиняєш двері.

У мить ти їх відкриваєш,

Та ж не ти від цього помираєш.

Ці двері зі сталі, та не міцніші за нас.

То чому ж навіть вони отримують шанс?

У нас ти його знов забираєш,

І двері свої туди-сюди гойдаєш.

Я знаю, де двері, і знаю ключі,

Та не відкрию — бо знову мовчиш.

Нехай вони стомлено гойдають,

Без кроку твого вони не зникають