“Стало слово моє земним”

Стало слово моє земним,

У клубочок згорнулася мрія.

Як не бийся, а жодна із рим

Занебесним теплом не гріє.

А колись же було, було…

Я, розсунувши неба клаптик,

Брав для віршів живе тепло

Із далеких галактик.

Нині вірші — не Божий дар.

Замішавши ромашки й блавати,

Кожен другий чи третій школяр

Вміє грамотно зримувати.

Буде човен в рядку й весло,

Неба синь і цвітіння жита.

Римування — просте ремесло,

Але жити зумійте, жити!

Не гладенько, як пише й живе

Балакучий спілчанський чиновник, —

Хай на гребінь штормовий пливе

Твій беззахисний човник.

Не заради спортивної гри

Чи тому, що вінок тобі любий.

Рот зав’яжуть, а ти говори.

Зуби виб’ють — кричи, беззубий.

І найвищою із нагород

Хай для тебе знову і знову

Буде твій закривавлений рот —

Значить є в тебе горде Слово.

А небесне воно чи земне,

Чи помре, чи злетить над світами —

Не питайте, люди, мене.

Доки я за дротами…

11.04.1978