Старовинні забави

Покійник лежить у хаті,

а в темних сінях

я повис на гаку

і кричу: “Я вишу!”

І крізь регіт і вівкання

мене запитують:

“На кому висиш?”

Назвати мушу дівоче ім’я,

і мені пересихає в горлі,

бо я ледь чутно

називаю тебе.

Мене може зняти тільки поцілунок,

а ти не зможеш не поцілувати,

бо вимажуть лице сажею

і виштовхають надвір.

Я чую церковні дзвони у грудях,

бо ти підходиш і цілуєш…

Тепер повиснеш ти

і тебе спитають:

“На кому висиш?”

Я знаю, ти не скажеш,

і до ранку під розпач трембіт

відмиватиму на потоці сажу

із твого заплаканого обличчя.

А вранці

покладуть рідні

на домовину свої голови

і тричі попрощаються з мертвим.

Він від бартки упав на храмі.

Помста пливе у їхній крові.

Я також із того роду,

але мені зранку тільки відлунює,

тільки видзвонює у вухах:

“На кому висиш?”

Я вишу.