СТЕРНЕЮ БУТЬ НЕ ПЕРЕСТАНЕ

Стерня життєва в кожного своя́,

По ній іти доводиться щомиті,

Щоб нею стать – була́ у всіх рілля,

По ній роки́ неслись несамовиті.

А далі – зе́рна кинуті в ріллю,

Які зійшли і стали колоситись.

До ниви сво́ю голову схилю́,

Із долею доводиться миритись.

Колише доля кожен колосок…

Не в кожної людини повен колос…

По ниві йдеш, за кроком робиш крок,

А кожен крок ще й подає нам голос.

Не кожен колос гнеться до землі,

Не кожен колос золотом палає,

Якийсь із них чорніє на стеблі,

І на стеблі наза́вжди пропадає.

Та час іде, надходять і жнива,

А після жнив стерня видніє всюди.

Стерня життя поло́тна всі зшива…

Покосом ця стерня ніяк не бу́де.

Стерня колюча, хоч куди не йди,

Й ніко́ли оксамитом не постане,

Але на ній лишаються сліди́,

Й стернею буть вона не перестане.

15.01.2022 р.

© Copyright: Клавдія Дмитрів, 2022

Свідоцтво про публікацію №122011507482