“Стерня, наче сніг, біліла”

Стерня, наче сніг, біліла

В сяйві молодика.

Нечутна, мов переболіла,

Текла біля нас ріка.

Зоря, вклоняючись небу,

Падала в комиші.

Земля відчувала потребу

Лягати під лемеші.

Ніч над полями стояла

Смугла, аж золота.

А ти мене так цілувала,

Як мати, в очі й уста.

Прогнав я думки тверезі,

Вірячи в цей навіт,

Що в лузі, та ще й при березі,

Вдихнула ти в мене світ.

Що в серце, ліплене з глини,

Світло внесла ясне,

Так, ніби з куща калини

Вичарувала мене.

***