Стихії

По-перше камінь. Твердь. І підмурівок.

Холодна перепона. Тож мета

втікає від зарюмсаних корівок,

а зостається творення хвоста.

Коли, розбивши камінь, з порожнечі

ти витвориш, мов іскру, чистий шал,

Вона тобі — рожеві нігті в плечі,

Се — у вогні розжарений метал.

Але коли ти Майстер, то з металу

ти витнеш золоті кружала зір

і понесеш її, легку й повсталу,

і се — стихія леткості: ефір.