Стихії без доріг

Я — Козеріг, я — гора, що стоїть,

Що цінує структуру і вагу.

Ти — Скорпіон, ти — глибина і мить,

Що ховає у водах таємну тугу.

Нас поєднала дивна Земля й Вода —

Спільна і вперта жага до основ,

Один спільний шлях, спільна мрія одна,

Незрима, мовчазна, на тисячу слів.

Ми вміли мовчати, ми вміли палати,

Ми бачили в душах той самий вогонь.

Ти знав мої страхи, ти вмів їх читати,

Я вірила в силу твоїх долонь.

Але ж твій Плутон — небезпечна планета,

Що руйнує все, що я будувала.

Твоя поведінка — мов зла сигарета,

Що димом отруйним мій простір вкривала.

Ти — інтриг майстер, ти — вічний борець,

Твоя глибина обертається ядом.

Мені потрібен був мудрий творець,

А ти був лише тінь, що стоїть поруч.

Я — скеля, ти — потік, і наш спільний міст

Вінчає розкол, а не спільну мету.

Бо навіть спільність думок, спільний смисл

Не вартий того, що я знову несу.

Ти — Скорпіон, і ти не зміниш свій хвіст.

Я — Козеріг, і я піду на свою вершину.

Бо серцю потрібен не лише спільний зміст,

Але й повага до власної людини.