Столиця

Так як проміння сонця падає з висот додолу,

З усіх доріг завжди ми повертаємось додому.

Там, де цвітуть і мальви і ромашки й маки,

Там, де живуть нам найрідніші люди − батько й мати.

І лише тут Ти можеш бути сам собою,

Вдихати ранки з чистою сльозою.

І не по порціях − на повні-повні груди,

Бо тут живуть і найдорожчі і найрідніші люди.

Тут ранки, дні і вечори в узорах мами,

Це полотно, що вишивалося роками.

На ньому і молитви мами й сила тата,

На ньому будні в мозолях і з хлібом й сіллю свята.

У цій країні є своя столиця,

Це − радість, що випромінюють щасливі лиця.

І поки квіти ще цвітуть й стежки не заросли ще бур’янами,

Спішіть, летіть і приїжджайте Ви до тата й мами.

***