Стомлені вуста

Вони кричали, і молили,

У Бога вибачень просили,

І каялись, і сльози лили,

А ті ж на все очі закрили.

І лл‘ється кров серед долини,

На нашій дорогій землі,

І просить в Бога та дитина,

Чий батько серце положив.

І просить в нього стара мати,

Чий син в загибелі риве,

І просить жінка, вже вдовиця,

Коханий серце змусив биться,

І всі благали, всі молили,

Бо кров‘ю поле вже горить,

І всі кричали,

Всі благали,

Душа від крику аж палала.

Вони ж бездушно всіх вбивали

І крики їх не зупиняли.

Вже небо чорне, буря стихла

І тільки ворон на калині,

Де лиш одна висить грона,

І чути «Слава Україні!»

Це кажуть стомлені вуста,

Що смерть побачили очима,

Спасіння оркам вже нема .