Стоп’ятнадцятий дощ

Дія перша.

Стоп’ятнадцятий дощ з карнизу йшов якось по-особливому, зривав усмішки з облич похнюплених

себе називаючи сірою зливою.

Дощ відкорковував смуток ночі,

розливав його на дахи й у душі,

обіцяв зникнути, та знов обіцянку порушив.

Дія третя.

Все той же дощ, події в другій дії опущено,

про них трохи згодом згадається,

знаки пропущено.

Коти засинали під ковдрами й мріяли,

зірки не згорали, невинні ставали повіями.

Дія тринадцята.

Щаслива, як І саме число,

людям з божевілля почав подобатись дощ,

вони уявляють себе у довоєнному тоді ще гарному кіно

ганяючи ослаблих птахів миру із пустотілих площ.

Дія друга.

та, що проґавлена,

вона не для випадкових осіб,

у ній хтось витер з душі іншу душу,

два поділилось на якийсь неправильний дріб

І частина із цілого впала у кому. іншій частині байдуже.

Навіть якщо у п’єсі тринадцята дія буде фінальною

І дощ перетворить у себе тонка завірюха,

то для частини дробу, мабуть, буде фатальною,

не тринадцята.

Дія друга.