Сторіччя

це не кущ - це життя

на гілці старе й молоде

дріботить зелене буття

а інше бліде й скрутне

але все шелестить одним покривалом

сорока збирається в глуб

у неї гніздо там, за тим провалом

і дванадцять сороченят, що тільки голуб

ми на подобі листків

народжуємось і помираємо

на одному кущі сторіч

ми молимось і благаємo

але будемо чесними, від того життя

ми в’янемо і опадаємo

на старті бруньки ми, хто тільки злічить

до фінішу дійдем, так іронічно

як дитя нас не зірве, не зімне й покалічить

як ті дощ й буревій не будуть довічно

але що не роби, ми безсиллі перед зимою

просвітом весна покаже обличчя

забудеться доба за добою

почнеться нове сторіччя