Стосунки з вітчимом

Він каже — страшна.

А я сміюся:

страшна не я —

страшно дивитись правді в очі.

Я — від мами,

її риси, її тиша.

Мої очі — її спогад,

мої руки — її хліб.

Він бачить у мені не мене,

а своє невміння любити.

Тому й називає потворним те,

що не належить йому.

А я — не його.

Я — світла.

І коли він каже "фу",

то відлунює порожнеча в ньому,

не в мені.