“Стояла баба, руки склала”

Стояла баба, руки склала.

Старій давно пра-пра-пра-про…

Тополя вітром ледь хитала,

І воловодився Дніпро.

На бабу кібчик сів, бо ніде,

Почистив з бабою крило

І полетів шукать поснідать,

Бо, як-не-як, живіт звело.

Надулась баба, баба плаче,

Губа губу шука і мне, —

Чого ти плачеш? Ти не бачиш,

Що в кібчика життя мале?

І — раптом з гір, чи з Борислава,

Чи то з-за баби заревло —

Тополя вітром захитала,

І — зволоводився Дніпро.

1981