“Стояли ми на темній оболоні”

Стояли ми на темній оболоні,

Немов два дерева в однім гіллі.

Мої долоні на твоєму лоні

Тремтіли, мов на лампі мотилі.

Лампада сонця в молодому тілі

Принаджувала жителів темнот.

Метелики згоряли очманілі

І налітали, спалені стокрот.

О, попелом вони не розсипались,

Лиш очищались од вогнистих сфер…

Єретиком ставав мій кожен палець –

Готовим вийти вдруге на костер,

Готовим знести найлютіші муки

За світло, що зринає з темноти…

Безсмертними ставали мої руки

На пагорбах сяйливої мети.

Так, ніби відкривав небесні далі

Незайманості непорочний гріх

На тих стежках біблійної печалі,

На тих дорогах радощів моїх.

***