Стожари

Я вiдчуваю тендiтнiсть

вкрай відкритого серця

Неспроможність осягнути механізми часу

Просто зараз на хвилях мрії

мене приносить

прямо до тебе

До тебе в обійми, коханий,

Ти нічого не кажеш

В очах твоїх тільки зорі

Зорі, що мерехтять

У небі над нами

Даю тобі мов дитині груди

Цілую твоє чоло

Ти весь сяєш

наче

Місяць і зорі разом

В тобі є якась таємниця

Якої мені не дізнатись

Така спрага і спокій

Така пристрасть і тиша

Вогонь і водночас вітер

Такий прохолодний й ніжний

Що я вже заколисала своє розгублене серце

Я вже не боюся завтра

Бо

Є тільки зорі,

Зорі, що мерехтять.

Ще з епохи Гомера

пливу я в тім білім човні

у біло-прозорій туніці, в сандалях з золотими стрічками

З ніжнім сміхом

Струменями мови

Підкорюю твої вежі

Де ти, загартований часом

Здаєшся так просто мені

Потім у вишиванці й намисті

з важких дукатів

Я

веду тебе стежкою

вздовж ріки

на леваду

Де в одному із стогів

Ти візьмеш цю красу

Просто неба

І дізнаєшся

що таке щастя,

під зорями,

зорями, що мерехтять.

У жадібних поцілунках посеред гучного міста

В його алеях і парках

Десь на межі хвилин

Можна майже забути

Тих, ким ми є завжди

Але у мить поцілунку

Часу не чутно плин

Зараз є лиш секунда

Мить

Атом

Іскра

—

Ти створений з зорь, які відчули щось рідне

в зорях

З яких створена Я