Страх

Відколи на землі існують люди,

існує поряд з ними Дикий Страх.

Мов привід, між людьми іде повсюди,

блукає він у селах і містах.

До кожного він може завітати,

холодними руками потрясти,

і ось людина вже не може спати,

а Страх іде, іще когось знайти.

Та раптом Страх зустрів одну людину:

обдертий і обшарпаний мужик,

тримає у руках пусту торбину,

і дивиться спокійно на смітник.

Страх вирішив людину налякати:

– Вступись мені, – суворо наказав.

А сам почав за ним спостерігати,

та чоловік страху не відчував.

І Страх почав людину роздивлятись,

а той собі бровою не повів.

– Та я давно вже перестав боятись, –

він Страхові байдуже відповів.

Мені тепер нема чого втрачати,

я навіть не борюся за життя,

бо я не можу навіть пригадати,

коли у мене ще було взуття.

– Який же чоловіче ти сміливий,

давно я вже таких не зустрічав.

Хоч я і Страх, але я справедливий,

проси що хочеш, – прямо запитав.

– Я їсти хочу, – мовив безталанний,

а Страх сказав: – Я більше дам тобі.

Чи знаєш ти, наскільки я гуманний?

Я грошей дам, ти житимеш в добрі.

Ось на, візьми! Живеш ти біднувато,

тут вистачить тобі на все життя.

Бо я добра в людей забрав багато,

тож більше не дивися на сміття.

Пройшли роки, завів він господарство,

живе собі не знаючи біди,

Землі купив, займається скотарством,

дружина в нього також хоч куди.

В усіх сусідів аж вилазять очі…

Та не забув про нього Дикий Страх,

з’явився якось він посеред ночі,

і виник в мужика страшенний жах.

– Чого тремтиш? – у нього Страх питає. –

Чи зараз ти мене не впізнаєш?

Невже у тебе гідності немає?

Ти як і всі, у остраху живеш…

Тоді мужик схилився максимально,

в покірності вклоняючись йому.

І через мужика, Страх тріумфально,

переступив крокуючи в пітьму.