СТРАШНІ РОКИ

Минув страшний вже тридцять другий,

І тридцять третій вже за ним минув.

З голодної вмирали ж бо наруги,

Голодний плач же душогуб не чув.

Вмирали з голоду старесенькі і діти,

І молодь помирали на очах.

Схиляли голови, як від морозу квіти...

Голодна смерть і біль страшний, і жах.

Всі раді були Отрубам й полОві,

Бо пухли з голоду, немов на дріжджах хліб.

Просили їсти на вкраїнській мові

Не дві, не три й не п'ять голодних діб.

Та душогуби їсти не давали,

А й гнали босими й голодними в поля...

Щоб ці страшні роки не забували,

Й щоб хлібом не постала нам земля.

23.11.2019 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2019

Свідоцтво про публікацію №119112309965