Стратив

Миготить жовтий на перехрестях міста.

Вона спить, а я вже знаю, що стратив.

Причепив би дзвінок на причинне місце,

ще до того, як мізки втратив.

До ранку відключені телефони.

Прокинулась совість, жбурляє дротики.

Кляну свої хтиві гени, і її феромони,

щенячі погляди й котячі дотики.

Заморочила, завела біда, заманила

на її кирпаті груди і широкі стегна

Зáгадую як … як тебе не зустріти,

як цю ніч і її якнайшвидше забути …

Але ніч не квапиться, на годиннику три,

засинаю в обіймах твоєї старшої сестри.

Втрачене і отримане насилу витримати.

На світанку ми з нею мовчатимемо,

а у твоїх очах діаманти

стануть сірими каменями.