СТРАЖДАЄШ, ПАЛАЄШ, ВИСТОЇШ

Страждаєш, люба Україно,

Із серця капає лиш кров,

Із тебе робляться руїни,

Від того дня, як кат прийшов.

Страшні у тебе, нене, рани,

Й щоразу більшими стають,

Із тебе гирло полум'яне,

Тобі ударів завдають.

Ракети падають щомиті,

І бомбардують літаки,

Міста́ і се́ла кров'ю вмиті,

Із кро́ві рі́ки, не стежки́.

Домівки полум'ям палають,

Розбиті інші нанівець,

Людей щомиті скрізь вбивають,

Коли ж війні прийде́ кінець?

Дітей орда страшна вбиває,

Вбива невинних немовлят,

Що є святе – вона не знає,

Впритул взяли́ся розстрілять.

Та ти стої́ш, Вкраїно рідна,

Нестерпно боляче тобі,

Себе боро́ниш мужньо й гідно,

Хоч вже й палаєш у вогні́.

Ти вистоїш, я точно знаю,

Бо ти, рідненька не одна,

За тебе сво́є серце краю,

Тебе шматує сатана.

04.03.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 946296

#Вірші_поезія_Україна_війна_орки_нескореність_незламність_ворог_патріотизм

#Королева_Гір_Клавдія_Дмитрів