Стремління

Я так тягнусь до тебе

що стогін може лише мислитись

наче криничка у лузі —

не зауважений ніким

сам у собі й для неба

ти ж — в кожній крапці зримості

і слух скасовано задля стремління

туди до зглиблення

там де і «є» і де «нема»

ой розчинитись пучками губами

і втанути зомлінням в тебе

навіщо зір навіщо слух та мова

остання крапля розуму

задля благання — гасне

ти — всеприймаюча — потульно-незабута

твердим у плинне

схлипом ойкнуть в сутінь

щоб волокном шовковим

пройти і поснувати жили

й не визирати із твоїх очей

своїми —

а через тебе бачити себе

а через «ти» — єдине

***