Стрес

Я все пройшов. І серед темних літ

Пізнав щось важче, аніж кров і порох —

Коли в мені валився звичний світ,

Бо я побачив: весь він на підпорах.

Підпори впали — і моя душа

Порвала враз облудну пересічність.

Якби ж хоч смерть! Вона комусь лиша

Щось незатьмарене —

Просте, як вічність.

А в мене впало все. Товариші,

Дружина, діти —

Все немов згоріло.

Неначе тіло позбулось душі

Або душа десь загубила тіло.

Когось я шарпав: глянь, того ж нема,

Про що нам казано —

Нема та й годі!

Є тільки в людях потайна тюрма —

Зате брехня гуляє на свободі.

А психіатр, немов премудрий змій:

— Це перевтома. Це ознаки стресу…

Ох, лікарю! Рецепт простіший мій:

Щоб менше стресу —

Дайте вільну пресу.

Та марної Я лишився між людей

Ані живий, ні мертвий.

Наче мушу

На волю з власних видертись грудей,

Щоб в руки Богові віддати душу.

Мов хтось мене зсередини обпік,

На попіл обернулося волосся.

Блокадні ночі, тридцять третій рік —

Усе це легшим в мить оту здалося.

Яка ж Земля незатишна й страшнаї

А гасла завчені — чого ви варті?..

Тюрма і табір — заважка ціна.

Проте ні стресів тут,

Ані інфарктів.

Що не кажіть, а це таки причал

Для розуму й душі в земному світі.

Летять мої літа, летять учвал

Через колючі металеві сіті.

Нехай земля вогнем для підошов —

Я знаю: виживуть рядки ці щирі.

І я щасливий, що себе знайшов,

Що не сконав у бездуховнім вирі.

06.11.1980, Мордовія