Стяг

Я не вмію давати життя - вмію лиш забирати.

Без емоцій і слів. Повсякденно. Рутина проста.

Доки можу - лечу, бо коротке життя у пернатих:

перемелює пірʼя та крила смертельний верстат.

Я сьогодні - герой, урочистості, держнагороди.

Побратима плече, ПНБ, штурмовий карабін -

це сьогодні моя (невідома вам) що́пта свободи,

а вже завтра - мій гріб серед тисячі інших гробів.

Вам не рівня ці ниці мораль і світогляд солдата:

може хтось вже із суддів долоню по камінь простяг.

Я не проти. Готовий! Отож, починайте кида́ти,

але спершу зніміть із труни деревʼянної стяг!