Сум обіймає наче сон

Сум обіймає наче сон,

Бере в облогу, серце крає.

Рве душу на шмати полон

З якого виходу немає.

Тривожить розум давнина

Де молодість, надії, мрії.

Де не вітала сивина

Зі скронь як данина софії.

Назавжди зник минулий час,

Не втримати, не повернути.

Запал палав, горів і згас,

Яскравість сяйва не забути.

Та попіл трохи ще димить,

Бажання жити сповіщає,

А сум ятрить, болить, щемить

І все щільніше огортає.

Життя минає та не та

Біда що вже могилу бачу,

Біда що є в нім простота

Яку ніколи не пробачу ...

19-20.06.2020