Сумний листопад

За вікнами знову сумний листопад,

Та він не зігріє роз’ятрену душу.

Не листя багряне – ракети летять –

Їх відблиск у кожній кривавій калюжі.

І спогадів теплих беззахисний шал

Ледь жевріє серед домівок потрощених.

Для тих, хто війни чорну пащу пізнав,

Нічого не буде від дому дорожчого.

Навшпиньках душа серед темних руїн

У вікна сліпі зазирає тихенько.

Отут були пам’ятки з різних країн,

Отут у поетів були посиденьки.

А звідси – на варту навік заступив.

І поклик сурми – був останнім зі звуків.

По ріках Вальгали навічно поплив,

Для воїна честь. Для родини то – мука.

Непевна та дійсність. Бринять рубежі.

Немов Небеса обнялися з Землею.

Пів Всесвіту диха, пів – гострить ножі.

І лиш Білобог нам тримає Лілею.