Сумно вечір лягає на плечі

Сумно вечір лягає на плечі

В спину дихає осені відчай

Я іду.. І це схоже на втечу,

Та по-іншому, вибач, не звикла

Стогнуть вулиці, плачуть вікна –

Наше місто залило дощами…

Дух розлуки тремтить у повітрі,

Кожна осінь буває прощальна..

Опадають важким, жовтим листям

Марні мрії, в яких ми – разо?м…

Просто ти не зумів зупинити –

Просто “нас” не було.. Був лиш сон..