Суперечка

Йди! Тебе не тримаю… Пусти мою душу,

Як гріхи відпускали у нас в давнину.

І хоч третій вже хтось все до біса порушив,

Я на себе прийму і печаль і вину.

Не прошу я ні спокою в долі, ні смерті.

А прошу справедливості тільки в однім:

Хто в коханні усе зрозуміє і стерпить,

Той живе і в минулім і в завтрашнім дні.

Нам нікуди не дітись від всього, що було,

В світлі ночі, що ніжно торкались повік.

Між тобою і мною стане слово минуле,

Пізні сльози і пам’ять кохання навік.

Я нічим і ніколи тебе не принижу,

Це не гідне заняття – кохання топтать,

І чим далі одне від одного, тим ближче

Те, від чого ти завжди хотіла втікать.

Ні, не йди – я прошу… Відпусти мою душу

Хай в житті твоїм буде завжди благодать.

Ми грозу переждемо, що тишу порушить,

Та минулого, певно, не перечекать.