Сурмач

Не крик архангельської сурми

(Не вірю я в небесний суд),

А тут ідуть народи бурні,

Червоні маєва несуть.

Хіба ж не це жертовна барва?

В вогні і крові прийде він –

Та не Христос! (Надія марна!)

Не великодній ясний дзвін.

То з робітничого кварталу

Непереможна сила йде –

Руйнує вицвіле без жалю,

Будує світле, молоде.

І вже вгорі над димарями –

Не Магомет, Мойсей, Ісус –

Над королями, над царями

Потужний поклик розітнувсь.

Вставай, пригноблений віками!

Ламай трухлявини віків!

Безмежний простір перед нами,

За нами полумінь і гнів.

Вставай, скликай людей до штурму!

То дзвонить зброя, вихрить дим.

Із рук господніх вирвав сурму

Земний, нестримний херувим.

Він має зілля чародійне

На лемент і на плач.

Минуле вирите, розвіяне,

А над сьогоднішнім – Сурмач!

ІЗ ЗБІРКИ “НАШ ДЕНЬ”, З ЦИКЛУ “СУРМАЧ”. 1919.