Сусідка

Прозора ніч, а місяця не видко

(лише відбиток зоряний у склі),

І чути як за стінами сусідка

Вже вкотре крутить фільм про Амелі.

Їй хочеться, напевне, до Монмартру,

Схвильовано почути там «je t’aime»,

Сходити до якогось ще театру

І потонути в морі хризантем.

В сусідчинім бажанні стільки смутку,

Оскільки вже давно відомо їй,

Що завтра будуть чай, під’їзд, маршрутка

Із сірими обличчями. Без мрій.