Сутінки

Сутінки відтепер приємніші.

Світло люстри одягає предмети у тьмяні ризи,

І можливо тому відвертаєш від променів очі,

Аби не бачити гострих ребер,

Рівнобедрених конструкцій архітектури, облич,

Що зникають у перспективі запилюжених вулиць,

Так і не закотившись ядром зіниць у глибини пам’яті.

Чимраз дужче хочеться обрости тишею старих портьєр,

Багряним спокоєм на якому гойдається задумливий погляд

Малюючи віями повік марево стиглої натури

Жінки,

Фруктовницю з помаранчевою спілістю абрикосів,

І нарешті фортепіано, струшує її погляд у моє серце

Зернятами яблук де їх пригортає рука вічності.

15.07.2023