Сувеніри

Ти що заробив на сухій різьбі?

Те, що заробляв на своїм горбі.

Замало тут інкрустацій.

Якщо ти розумний – Союз велик –

куди і не хочеш веде язик,

де, окрім країв і націй,

є дуже багато потрібних баз,

там завше чекають тебе якраз –

під маркою “сувеніри”.

І хто б там не морщив які лоби,

у тебе – замовлення на торби

хоч з дідька самого шкіри.

Лиш був би малюнок – сюжетів тьма.

Ковбой чи Леонтьєв – проблем нема.

Як мовиться – мав би фацу.

По той бік Карпат – благодать, як скрізь:

з тайги закарпатці привозять ліс –

будують хати-палаци.

Та я про торби. Не повірить маг:

будинки вміщаються в тих торбах,

бува, й кількаповерхові.

Ще й різні машини, і ще, і ще… –

У декого і… бомбосховище…

Лише б у добрі й любові.

Батьки помирали у мозолях.

Не знають вони у вузьких гробах,

що їх наймудріші чада

не на полонинах і не в лісах,

не в світі, а тут, біля них, в торбах

знайшли собі “все, що нада”.

Бо мудрий не той, хто торби ті шив,

а той, хто купив і продать зумів

дорожче, стократ дорожче.

Ото вже і голови. І не гріх

колись поіменно назвати їх,

бо доки вже: гроші, гроші…

Та я про торби. На семи горбах

стояв Древній Рим. На страшних торбах

настоялась Гуцулія.

Ми вірили: все на землі мина.

А нині куди вже нам сатана

модерні торби пришиє?

Було, наші предки з торбами йшли,

ми знаємо, що в тих торбах несли,

тому ми й прийшли до тями.

Є все в нас. В достатках сини ростуть.

Але на Страшний (не забули?) Суд

з чим прийдемо ми?

З торбами.