Сварлива жінка

Оженився хлоп Іванко на дівці Марусі,

Задурив він їй голівку своїм мусі-пусі.

Ходить ходором від лайки вся їхня домівка,

Бо, Маруся дуже злісна та сварлива жінка!

-З таким довбнем жити далі мені вже несила!

Як це ж, я тебе одразу та й не розкусила?

Теревениш ти уміло! Вправний просторіка!

А насправді, ти невіглас, та пустий базіка!

Точить, як іржа залізо, Маруся Івана,

Щогодини та щоночі, звечору й до рана!

-Он в сусіда, що навпроти, в тонку смужку лепінь,

Та ще й має він найвищу наукову степінь!

Не стерпів Іван наругу, що ж йому гадати?

Матюкнувся спересердя, та й утік із хати.

Та й невдовзі взяв Оксану, що його кохає,

Бо, як кажуть святе місце пустим не буває!

Скиглить Маша в пустій хаті, люта, як мегера,

Не вдалося їй піймати в сіті кавалера!

-Бо, сказав сусід учений, бісів професура,

Інтелекту в мене зеро, ще й вовча натура!

-Не в ті сані я полізла, не в ті боти взулась!

Я ж із долею та щастям навік розминулась!

Кінець