Свічка з попелу

Я вдячна тобі за все,

Якби не ти, не мала я б про що писати.

Твій холод став моїм новим теплом,

Бо змусив нарешті себе відчувати.

Я шукала в тобі дім — ти дав мені попіл,

І з нього я зробила свічу.

Ти вважав мене слабкою,

А я — навчилась мовчати і не кричу.

Мої вірші про тебе — не з туги.

Це не плач, не молитва, не жаль.

Це — слова, що вийшли із муки,

І стали стіною між "було" і "сталь".

Тож спасибі за те, що ти зник.

Ти навчив мене… більше не чекати.

Мені боліло. Але тепер — я звикла.

А з болю, як бачиш, можна і жити. І писати.