Свій хрест

Навчилась з часом звикати я до болю,

Як пташка в клітці, яка мріє все про волю.

Навчилась я радіти ще маленьким крихтам щастя,

Що після смуги чорної, коротка біла раєм здасться.

Навчилась ще співати у неволі,

І дякувати Бога за дарунки долі.

Й за те, що прокидаюсь зранку і я жива,

І маю змогу я комусь сказати добрі й теплі ще слова.

Й що хліб черствіє, а душа моя, що ні,

Й що серце любить і горить в блаженному вогні.

Й що падаючи вниз, знаходжу сили встати,

Що можу чути, бачити, а також відчувати.

Прощати ближнього і камінь за душею не носити,

Й що не боюся бути меншою й пробачення просити.

Що не люблю брехню солодку, а правду лиш гірку,

Й що можу я сказати, що теж живу в гріху.

Й що ще зніму сорочку й як треба, то віддам,

Поспівчуваю друзям, а також ворогам.

Себе як віддавати — то тільки до кінця,

А брати я лиш можу із пальчика мізинця.

Тепер я зрозуміла — у кожного свій хрест.

Він даний нам Всевишнім і волею небес.

І я щаслива Боже, що є у мене Ти,

Я все в житті здолаю, Ти тільки лиш світи.

***