Світ у неволі

Мій світ у неволі – його гнів полонив,

закривавлений в люті морози.

І підсоння моє нелюд змінив –

замість снігу випали сльози.

У кайданах імперських мова моя

століттями голодом морена.

У в’язницях чути спів солов‘я –

то голоси непідкорення.

Та згодом я стану могутніше,

знесу пам’ятника бридко-радянського.

Хіба з ним можу я делікатніше?

Він – муза п‘єс Подерв‘янського.

Я маю лишень одне напуття

тим, хто цупить Малевича:

не несіть до Вкраїни кроволиття,

аби потім на боятись Шухевича.