Світання

Коли я вийняв із відра

потоплу теплу зірку,

світ вийшов ніби з-під пера,

що скреслило копірку.

Коли ж я вдруге до відра

нагнувся, то угледів,

як плавав, мов серед Дніпра,

білющо-білий лебідь.

І біла тінь була на дні,

немов на тихих пальцях,

аж закортілося мені

спіймати невидальце.

Я стис відро, наче горіх,

відчувши твердість ребер,

і, нахилившись, зрозумів:

дивлюся сам на себе.

***