“Світанок за вікном такий чутливий, наче”

Світанок за вікном такий чутливий, наче

Дмухнеш — і він ураз повернеться в пітьму.

А вітер в димарі регоче, виє, плаче,—

Немовби хтось помер, що любий був йому.

І страшно так мені, що день з імли не вийде.

Не поведе мене на заповітну путь.

Світанку, веселіш!..

Нічні вітри, не вийте,

Хай сонце вигляда — його усюди ждуть.

Криничний журавель чекає на цямринах,

Корова жде в хліві і сонях на межі…

Зненацька хлюпнув дощ — і загриміла

в ринвах,

Забулькала вода під хатою в діжі.

І все це у душі іскринками заляже —

І звуки, й запахи, і в димарі виття,—

І учорашній день з сьогоднішнім пов’яже

Строкатою тканиною буття.

І знаю, що в мені це знов колись постане

Нежданим спалахом, цілющим джерелом —

Тим рідним, дорогим, яке одвіку дане,

Щоб за добро земне платили ми не злом.