Світлій пам’яті Андрія Підкевич

Андрюшка, зайчику ти мій,

Мій братику коханий,

Який же ж ти був молодий,

Коли пішов від нас так рано.

Забрала в нас тебе війна

Та хвойда люта і нещадна.

Хай буде проклята вона!

Як далі жити після втрати?

Пішов. Покинув. Залишив.

Життя спинилось і завмерло…

А в серці оселився вир,

Що стогне тяжко і нікчемно.

І в серці обірвалася струна.

Натомість оселилась певно

Глибока рвана борозна,

Що кров пускає з нас щоденно.

І сльози, смуток, і журба

Всього цього мені так мало!

Бо не покриють почуття

Безмежний жаль тяжкої втрати.

І батька, матір, брата залишив,

Покинув рідну Україну.

І полетів до янголів

Дивитись з неба на долину.

Дивитись знову, знову й знов

Як заливають лани кров’ю…

І помилитись про любов,

Щоб зберегла серця, що в бою.

Мій брате, вірю я в одне,

Що переможе Україна.

Бо темрява не владна світло зупинить,

І смерть твоя вже недаремна.