Світло

Я повів почув, мой незримий хтось рухавсь,

та жоден листок на кущі не хитався.

Судомою зору і дзеркалом слуху

когось видивляв, та ніхто не являвся.

Чи промінь пройшов, бо побільшало світла,

тепла прибуло, зароїлася радість;

чи сіллю осіла вся спіль цьоголітня

у гроні вина серед тихого саду.

І плоть моя, світлом ущертно налита,

була запечатана духом любові

до чистого листя, солодкої миті,

що, певно, в житті не повториться знову.

Зненацька руки хтось моєї торкнувся

і, ніби жартуючи, яблуко кинув,

і крапелька звуку теплилась у вусі,

і я засміявся чомусь безпричинно.

Красою мене обпекло неземною —

рука, як обжалена, ніжно щеміла.

Ступив я у затінь, та світло за мною

тяглося на всю висоту мого тіла.

І я, відсахнувшись, рішуче закрочив

назад до людей, до буденного трибу,

і чув, як струмує .чийсь погляд урочий

крізь мене весь день, наче промінь крізь шибу.

І я озирався на сад, як на свято:

там збуджене листя натхненно шуміло.

І я посміхавсь цілий день благувато

та все придивлявся до власного тіла.

***