Світло (289)

Я дивлюсь, як прокидається сонце,

Як гуляє воно по парку.

Заглядає у кожне віконце,

І дає до пробудження знаку.

Я давно прокидаюсь у темінь.

Миті кращої вам не знайти.

Коли росами трави вкривають,

Ті, що створили усе навкруги.

Я давно перестав вже боятись,

Тої теміні і глибини.

Лиш тепер я почав милуватись

Чистим світлом своєї душі.