Світло проб‘ється крізь темряву ночі

«Світло проб‘ється крізь темряву ночі» —

Вона посміхається мені й шепоче.

І я сподіваюсь, що слова ті пророчі.

Бо світла вже бракне щодня і щоночі.

«Душа в тебе чиста і добрії очі» —

Веде монолог і підтримати хоче.

І, знаєш, мені ж понад все це дорожче.

Вона сидить поруч, а серце скрегоче.

Бо мушу покинути, їхати мушу.

У самую тьму тую непроглядущу.

І мушу бруднити ту «чистую» душу.

Бо клятву я дав і її не порушу.

Та світло очей її шлях мені вкаже.

І тьма уся скориться й в ноги поляже.

Ну начувайся же ти, клятий враже.

Бо сонце зійде і скоритись накаже.

І я пригорну її літньої ночі.

Вголос промовлю слова ті пророчі:

«Світло пробилось крізь темряву ночі,

А шлях освітили мені твої очі».