Світло

Коли забракне чуття, і тому говоритимеш прозою,

Коли здаватиметься, що усі слова,

Мов на вітер

Нанизане листя розсипається по землі

Шелестить в цьому вихорі смутку і безнадії,

Я повторю: не смій! Убиратись у схоплений відчай,

Я повторю: не смій! Помирати в пустих небесах,

Говорити, що більше немає ніякої віри

У те, що всі книги і фарби осінньо горять

І те, що боги погоріли в обіймах літер,

Про те, що любов лиш забава в лихих руках,

Що немає ніякої правди, що сонячне світло

Стікає сльозою в залитих від втоми й безсоння

І тьмяної смерті в твоїх почорнілих очах.

Це світло в тобі,

Воно на повіках твоїх, колихається й скрапує

Воском, розпеченим оловом,

Знай,

Піднімається з гирла твого перебитого серця

Променем,

І промінь до променя, і словом до слова

Тече

За край.

10.07.2024