Святий Грааль

Поезіє, люба моя

Скільки голосів навколо ти чула?

А й сама скількома говорила?

Тебе втратити легко, я те відчула.

На скільки, ти вертихвістко, часу зникаєш?

Покидаєш мене з важкими думками

І все, курво, знаєш.

Віями тріпочеш, здаєшся тендітною й хисткою.

А для творців своїх ти тягар за спиною

Тягар складний, болючий і безжально...

Безжально...

Безжально колючий.

Наче малиновий кущ

Ні, перепрошую. Не кущ.

Ти неземна, а на Землі як плющ.

Паразитуєш на наших деревах життя.

Поглигаєш сили і наші почуття.

Поезіє...

Ти Імперія могутня.

Твоя велич росте, як самооцінка трутня

Ти владика всіх вимірів світу:

І простору, й часу, довжини, ширини і...

...висоти.

Висота польоту твоїх окрилених слів,

Які ти шепочеш устами митців.

Ти велике кладовище людських душ

Ти їхній спадок, їх останній куш.

Тобі присвятили таїну життя.

Любов і ще більш таємні почуття.

Так, так. Ця рима була вже.

Я знаю

Вона мені найближча, тому й не уникаю.

А ти, поезіє, мене ти не постійно любиш.

Але Святим Граалем до кінця днів моїх будеш.