“Та мить, яка надходить після болю”

Та мить, яка надходить після болю,

Тобою завданого, – ніжна мить…

Я все стерплю, я все тобі дозволю –

Не бійсь боляче серце надломить.

Надламане, воно смачніше буде,

Як хліб, що їсться з голоду й злоби;

Заходь, як у світлицю, в мої груди

І все, що заманеться, там роби.

В тій хаті на підлозі, як у пущі,

Клади вогонь, пали нужденний рай,

Чи, мов зерня з твердої шкаралущі,

Розбиту душу з мене видирай.

Я відновлюсь, я оживу, кохана,

Хоч сто разів од рук твоїх згорю,

Благословенна та найглибша рана,

Що звільна обертається в зорю!

***