Та що ж це за життя таке знедолене

Та що ж це за життя таке знедолене,

Гірке, тяжке, сумне ще й пересолене.

Так мало в ньому світла без затьмарення,

Так мало щастя лиш незбутні марення.

Та що ж це за кохання без взаємності,

Не радість, а суцільні неприємності.

І серце і душа від болю краються,

Самотні не живуть, а тільки маються.

Та що ж це за щодення без майбутнього,

Без вітру в спину вільного супутнього,

Коли душі літається співається,

Коли душа із мріями вітається.

Та що ж це за весна де не кохаються,

Засмучено мовчать, не зустрічаються.

Хоч повно на деревах цвіту білого,

У тузі мила бо не бачить милого.

Та що ж це за роки що мчать уносяться,

А серце і душа в минуле просяться,

Де молодість бажала й сподівалася

І доля їй щасливою здавалася.

Та що ж це за душа що непокоїться

І серце що ніяк не заспокоїться.

Та що ж це за життя таке непрохане,

Куди поділось молоде закохане ...

30-31.01.2021