Табор

Додолу тягнеться промінь,

До вогнища подорожній.

Немає в чужому домі

Притулку душі тривожній.

Немає такого міста,

Де змога табору жити.

Жбурляє осіннє листя,

Як душу у вир, за вітром.

Душі не потрібні крила,

Коли своє відлітала.

Відтане з весною брила,

Та, певно, уже розтала...

Вирує одвічна пісня

За табором над водою.

Вінчає народ свій пізній

З дорогами і бідою.

З халупами і шатрами,

З розлуками та вітрами.

Співаючи, кличуть Бога,

Як діти гукають мами.

... У світлі вогнів червоних

Двоїться пряма дорога,

Веде у таємні схрони,

Де Каїн тікав від Бога.

І вірять заблудлі діти,

Що в Бога - циганська вдача,

Що він, на хресті убитий,

Із ними у такт заплаче.