Так буває Кому яке діло

Присвячується українським жінкам-заробітчанкам

Так буває…Кому яке діло,

Що на небі всі зорі – чужі,

Що хворіє частіше не тіло,

А частина твоєї душі?

Хтось зігріється в рідних долонях:

Не важливо,хто саме – не ти,

Бо тебе розділяють кордони,

Мов колючі тюремні дроти.

Ти несеш у руках цю спокуту

Між далеких чужих берегів,

Неможливо на хвильку забути

Цей,тебе поглинаючий біль.

Відлітають у вирій лелеки:

В їхніх тінях ти бачиш себе.

Ти – далеко…Занадто далеко,

Щоб прийняти чуже за своє.

Люди-судді казатимуть:”Винна!”

Та цьогО не відчує ніхто,

Що платитимеш ти не грошима,

А частинками серця свого.

Бо сказати воно не уміє

І говорить так часто слізьми,

Що хворієш ти зовсім не тілом,

Ти хворієш своїми дітьми…