Така собi байка

Верба і береза по полю гуляли, 

Верба із березою пісню співали. 

Береза співала: " Ой, сонечко ясне, 

Віками ти світиш, віками не гаснеш!" 

Верба заспівала: "Ой, сонечко миле, 

Без тебе у темряві що б ми робили?" 

І разом верба і береза співають, 

До сонця голівки свої підіймають: 

"Скажи ти нам, сонце, - протягують віти - 

Кому на цім полі ти так ясно світиш?" 

І сонце, неначе, до них повернулось,

І сонце, неначе, до них посміхнулось: 

"Послухай, березо, послухай ти - вербо, 

Давно вже я сяю на синьому небі. 

Та треба, напевно, мені вам сказати - 

Не можна мені поміж вас вибирати. 

Обидві стрункі ви, обидві вродливі, 

Із кожною з вас я був би щасливий. 

Але я не можу світить для одної, 

Бо інші загинуть на вашому полі. 

І важко з таким тягарем мені жити, 

Та мушу для всіх на Землі я світити." 

Так сонце дівчинам із неба сказало, 

А потім сильніше іще засіяло. 

Верба і береза тихенько стояли, 

І віти свої до небес простягали. 

А сонце їм звідти яскраво сіяло 

І разом з сіянням кохання давало. 

........................................................... 

Мораль, яку треба усім зрозуміти: 

Лиш сонце може двох задовольнити! 

10.05.1999 К.В.