Талія

Ти сексуальна, як Бетті Пейдж

На світлинах пін-апу,

Така ж легковажна,

Така ж особлива між інших, але ж

Я зовсім не знаю твого театру.

Ти знічуєш брови і сковуєш посмішку,

І очі здаються трагічно невинними,

Та я не повірю в твою Офелію,

І в цьому немає нічого дивного.

Тобі не вдаються трагічні маски,

Максимум – доля підкине драми

Чи мелодрама покорчить гримаси

У сценах кохання твого. Та зрештою

Ставки у п’єсі – це врода і талія,

Ніжки, що мармур колон Парфенона,

Засмаглі під сонцем. Вони, бувало

Згинались в коліна, для втіхи варвара.

А тому і в театрі твоєму на сцені –

Харити, вакханки, ваганти та гульфики.

Уста і цілунки актрис священні,

І ніхто не боїться Вірджинії Вульф чи

Гамлета.

Здається, — ти море розгойдане, пристрасне,

У хвилях твоїх малахітові відблиски

І жодного натяку шквального вітру,

Шторму чи бурі, все начисто синьо

На видноколі. Але не повірю я

Надуманим поглядам любощів, радості.

Ніколи я мабуть не матиму певності

Чи сковує талія біль Офелії.

01.07.2022