Талос

Він озирався на схили Акрополя,

І бачив політ куріпки Талоса,

Тримаючи циркуль старий у долонях

Він кроки міряв загубленим голосом

Знаючи Афіни йому не пробачать

Вбивство меншого, слабшого, кращого.

«Та зрештою, що це я, — себе заспокоював, —

Хіба не історія рухає часом?

Хіба не фатальні видіння оракула

Завжди цікавіші для світу, як глас

Великого міфу, бунту, спротиву.

Чому ж я противився?

Піддався страху? Генію серця ще зовсім юного.

Ось, тіні його мов вчепились в сандалі

Наче Еринії в'ються за мною.

Тікати. На Кріт, на острів Міноса.

Там спокій для совісті, там історія,

Там шурхіт хітону, мов хвиль, Пасіфаї —

Мене заспокоїть, вона світлозора

Водою оточить, і сонцем напоїть».

Очі — моря, повіки — вітрила

І теплий берег зійшов до ніг,

Слухай Дедале, як море Егейське

Сходить піною шумними припливами.

Чи чуєш, як чайки викрикують — Талос,

Талос,

Талос

Йдучи за тобою на острів Кріт.

І от вона — твоя історія,

Твоя Пасіфая, цариця твоя

Твоя інженерія вабить для неї

Священного білого, міцного бика

Посейдона.

Похіть стає на коліна у лоно

Корови із дерева обтягнута шкірою

Вона — Пасіфая — стискає в долонях

Священний трепет мінойської віри.

Тепер ти побачив свого Мінотавра,

Якого твій розум приводить у світ,

Що далі Дедале? А далі лиш далі

Ще одна видумка — твій Лабіринт.

А потім Тезей, Аріадна, вбивство

Звіра.

Крила із воску — Ікар твій летить

До сонця, падіння, відлуннями: — Сину

Ікаре! — розходиться небом.

А син мовчить.

04.03.2022